Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Лариса Стоцька «Постійно працюю над собою, ставлю реальні завдання та намагаюсь їх обов’язково реалізувати»
Усвідомлено сповідуючи саме такий життєвий принцип, Лариса Стоцька - суддя Першотравневого районного суду м. Чернівці – зуміла досягти неабияких позитивних напрацювань і на нелегкій ниві відправлення правосуддя, і в не менш складній науковій галузі, і в особистому житті. Хоча нічого особливого та надзвичайного у цьому не вбачає…
- Зрештою, кожна людина має реальні можливості досягнути певних життєвих висот, - уточнює Лариса Анатоліївна. – Варто лише змалку примусити себе не лякатись труднощів, не обминати їх та шукати легких шляхів, а навпаки – наполегливо та цілеспрямовано долати перешкоди та бар’єри, мобілізовувати всі наявні сили та внутрішні резерви для реалізації конкретної, заздалегідь обраної цілі. Саме на це ще з юних років мене налаштовували (і я безмежно вдячна їм) батьки Анатолій Петрович та Тетяна Степанівна. Саме на це мене вже згодом, коли тільки розпочинала працювала у суді, націлювали мої наставники Микола Васильович Усатий та Валерій Трохимович Марчук, які вже на той час мали величезний досвід роботи у судочинстві. Та й мій чоловік завжди підтримує та підбадьорює мене у скрутну хвилину, надає можливість певний час у вихідні чи святкові дні працювати над собою та теоретично «озброюватись» перед розглядом тієї чи іншої категорії кримінальних, цивільних чи адміністративних справ.
- Ви не зазначили ще про одне напрацювання – захист кандидатської…
- Це вже й не так важливо, хоча це надзвичайно складний та багатовекторний шлях. Особливо ж, коли врахувати тему наукової роботи, котра охоплювала цілу низку проблемних питань, пов’язаних із взаємодією правоохоронних органів у попередженні, припиненні, розслідуванні та прийняті рішення по суті за матеріалами про екологічні правопорушення. Це була перша в Україні тематична робота такого профілю і тому було стільки труднощів, що інколи, чесно кажучи, хотілось кинути все і сфокусувати увагу на чомусь іншому. Але я твердо вирішила – цей і тільки цей напрямок наукових досліджень. Доводилось вести полеміку з професорами та академіками, але із моїми висновками та пропозиціями вони погодились і робота була успішно захищена. Натомість, тепер я вже авторитет у даній галузі, тому запрошують на науково-практичні конференції, на зустрічі із студентами та молодими суддями…
- До речі, Ларисо Анатоліївно, чи не задумувались про педагогічно-викладацьку діяльність?
- Ви ніби повторюєте думки моєї мами, оскільки вона постійно переконує мене, що час долучатись до спілкування у студентських аудиторіях. Звичайно ж, час, але я вже викладала у рідному Кіцманському радгоспі-технікумі. Це чудова робота – сіяти у юних душах вічне, світле та корисне. Вводити молодих людей у світ юриспруденції, готувати майбутніх фахівців саме цієї галузі. Та переконалась, що діяльність судді – це не тільки теоретичні комплексні знання із найрізноманітніших сфер правових дисциплін (і не лише), але й практичне їх застосування, реалізація вимог закону на практиці. Причому, у кожному конкретному випадку варто враховувати обставини, що і посилюють, і пом’якшують відповідальність. А ще критичне осмислення особистісних характеристик тієї чи іншої людини, врахування ступеня її законопослушності, чіткий, на кілька тижнів наперед розписаний графік роботи, спілкування із представниками прокуратури та адвокатури, експертами з різних сфер пізнання. Зрештою, кожного дня ніби тримаєш руку на пульсі життя, із його позитивними та негативними аспектами. Це творча робота над процесуальними документами спільно із моїми помічниками Яною Василівною та Веронікою Олександрівною, це повсякдення робота над собою та поповнення своїх знань, це яскравий приклад для рідного сина Романа, який водночас навчається на економічному та на юридичному факультетах. Тому перехід на подальшу педагогічну роботу я відкладаю на невизначений термін.
- Переконлива відповідь. Тож хай щастить!
Записав Володимир Максимів
_03_03.png)
