Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У СУДАХ МАЮТЬ
ПРАЦЮВАТИ ЛИШЕ ПРОФЕСІОНАЛИ
В Україні продовжується реформування судової системи. Про її окремі аспекти редакція нашого часопису своїми думками попросила поділитися начальника Територіального управління державної судової адміністрації в області Юрія Гончарука.
- Останнім часом і в засобах масової інформації, і серед депутатського корпусу, і серед широкої громадськості багато точиться розмов про недоцільність довічного призначення на посади суддів.
- Довічного призначення на посади суддів немає. Уявіть собі, що Всевишній дарував судді довге життя, дав йому можливість дожити до 90, а то й до 100 років. Побільше було б у нашій Україні таких довгожителів, і не тільки серед суддів. Але це не означає, що суддя може здійснювати свої повноваження довіку, тобто впродовж всього свого життя, яким тривалим воно не було б. Відповідно до ст. 128 Конституції України перше призначення на посаду судді здійснюється Президентом України строком на 5 років. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою безстроково, у порядку, встановленому законом. Безстроково не значить довічно. Це означає, що Верховна Рада обирає суддю без зазначення строку. Законом «Про статус суддів» встановлено вікову межу – 65 років, - до якої суддя може перебувати на посаді. Звичайно ж, він може вийти у відставку і раніше, якщо досяг встановленого законом стажу суддівської роботи.
На жаль, поняття «довічно» і «безстроково» не розрізняють навіть журналісти і дописувачі інших поважних юридичних видань, помилково вважаючи їх ідентичними.
Що ж до доцільності збереження безстрокового обрання, то зазначу, що воно є однією з важливих гарантій забезпечення принципу незалежного статусу суддів, виключення можливостей незаконного впливу на них шляхом потенційної загрози позбавлення їх права займати посаду шляхом відмови в черговому призначенні, якщо вирішення питання про таке призначення буде відбуватись періодично, через певний строк.
До речі, в Європейських державах призначення суддів на посади без зазначення строку є звичайною нормою. Як повідомила у своїй доповіді на міжнародному саміті з питань здійснення в Україні судово-правової реформи, у роботі якого мені нещодавно пощастило брати участь, суддя з Австрії Доріс Обередер, там за конституцією всі судді призначаються безстроково, теж до досягнення 65-річного віку. Ніякого первісного призначення на 5-річний строк, як у нас, там немає.
- Юрію Георгійовичу! А як Ви сприйняли рекомендації учасників даного саміту щодо вдосконалення роботи з працівниками судового апарату, їх підбору, навчання, етики поведінки?
- Теж стою на тому, що в процесі судової реформи необхідно здійснити заходи, які суттєво підняли б рівень професійності та відповідальності цих працівників. Проте цей процес не повинен ґрунтуватись переважно на розширенні кількості різних заборон та обмежень для цієї категорії державних службовців.
На саміті нам було запропоновано для ознайомлення кілька проектів нормативних документів, що мають на меті врегулювати поведінку працівників судів – від звичайних правил – до законів і навіть кодексів. Ознайомлення з ними створило враження, що їх автори немовби змагаються між собою в тому, які б ще додаткові заборони та обмеження встановити для цієї категорії працівників. Практично кожна норма із запропонованих проектів розпочинається зі слів: «працівник не повинен», «працівнику забороняється», «працівник зобов’язаний» і т.д. і т.п. При цьому чомусь не береться до уваги, що щодо державних службовців суду діють ті ж самі обмеження і заборони, що розповсюджуються на всіх держслужбовців відповідно до Законів України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією». Крім того, загальнообов’язковими для всіх працівників, на яких покладено виконання функцій держави (т. зв. публічних працівників), є правила поведінки державних службовців, затверджені Головдержслужбою України, а для держслужбовців суду, крім того, - ще й Правила поведінки працівників суду, затверджені Радою суддів України. А персонально для кожного затверджується ще й посадова інструкція. На мій погляд, всі вимоги щодо публічних працівників, викладені у цих законодавчих та нормативно-правових документах, є цілком достатніми. А тому немає необхідності розширювати і доповнювати їх перелік. До речі, наші іноземні гості на саміті зробили небезпідставні зауваження щодо зарегульованості представлених проектів документів щодо поведінки працівників суду.
Нам зрозумілим є прагнення держави мати в судовій системі виключно високопрофесійних, доброчесних, високоморальних працівників. Але чи відповідає вимогам моральності подальше розширення заборон та обмежень для цих працівників при збереженні державою нинішнього рівня оплати їх праці? Адже той же помічник судді, чи судовий розпорядник або секретар судового засідання завжди працюють поруч із суддею, разом з ним відчувають на собі не тільки фізичне, а й психічне навантаження, яке є неминучим в установі, де щоденно вирішуються конфліктні справи, нерідко з трагічними ситуаціями. Заробітна ж плата у них – на рівні мінімальної.
- Як, на Вашу думку, мало би реформуватись судове адміністрування?
- У нинішньому законі «Про судоустрій України» роль голови суду, як керівника судової установи, визначена в основному за старою, аморфною формулою, яка збережена ще з радянських часів, а саме: «здійснює організаційне керівництво суду». При цьому законодавець навіть в узагальненому вигляді не уточнює, що саме він вкладає в поняття «організаційне керівництво». Не визначено шляхи взаємодії голови суду з органами державної судової адміністрації, як і не визначено цих шляхів у зворотньому напрямку. Невідомо, які саме питання при здійсненні своїх адміністративних функцій голова суду може ставити перед судовою адміністрацією і навпаки: в якій частині судова адміністрація є носієм повноважень щодо голови суду, як головного адміністратора в суді? Голова суду, як суддя, при здійсненні процесуальних повноважень, є, як і кожний суддя, незалежним. Але чи є він повністю незалежним там, де він виконує суто адміністративні повноваження і є одним із суб’єктів адміністративно-правових відносин? Бо розповсюдження принципу незалежності суддів і на суто адміністративно-правові відносини між головою суду і судовою адміністрацією може при певних обставинах призвести до того, що їх територіальні управління не матимуть змоги витребувати з судів ні табеля обліку робочого часу, ні інших документів, необхідних для нарахування заробітної плати, ні розрахунків потреб суду для складання бюджетного запиту на наступний рік, ні пропозицій щодо штатного розпису апарату суду, ні багато чого іншого, без чого органам державної судової адміністрації ніяк не обійтись при виконанні своїх функцій. Всі ці питання необхідно врегулювати на законодавчому рівні.
- Юрію Георгійовичу! Зараз чуємо і читаємо багато пропозицій щодо зміни підпорядкування Державної судової адміністрації України та її територіальних органів…
- До структури якої гілки влади нас не віднесли б – виконавчої, як це є в даний час, судової чи законодавчої, ми завжди будемо стояти, як і стояли до цього часу, на боці законних інтересів судів. Але ми переконані, що зміна підпорядкування органів судової адміністрації до суттєвих змін на краще в справі забезпечення судів не приведе. Бо єдиним джерелом цього забезпечення є Державний бюджет України, який формується не судовою гілкою влади (і не повинен формуватись), а виконавчою та законодавчою владами. А при формуванні державного бюджету їм доводиться враховувати потреби не тільки судів, а й багато-багато інших потреб держави. Поки фінансові можливості держави обмежені, потреби судів (і не тільки судів) будуть задовольнятись за наявними можливостях.
Наш кор.
_03_03.png)
