Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Законодавча зарегульованість питань підбору та призначення на посади суддів шкодить інтересам держави
Нещодавно у Києві пройшов міжнародний саміт з питань здійснення в Україні судово-правової реформи. Своїми думками і про сам захід, і про окремі аспекти судочинства наш кореспондент попросив поділитися одного з учасників - начальника Територіального управління державної судової адміністрації у Чернівецькій області Юрія Гонча рука.
- До участі у роботі саміту були запрошені представники широкої української юридичної громадськості: Міністерства юстиції та Вищої ради юстиції України, Академії суддів України та Державної судової адміністрації України, а також окремі народні депутати.
Даний захід був організований в рамках проекту «Україна: верховенство права», а його співорганізаторами стали Європейський Союз та Рада Європи, цілий ряд українських та зарубіжних асоціацій, що допомагають Україні в справі реформування судової системи.
Досить цікаво була побудована робота секцій, на яких обговорювались питання добору суддів, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, професійної етики суддів, працівників судового апарату, їх навчання. Дуже актуальним видалось обговорення питань підвищення ефективності роботи судового апарату і ролі в цьому автоматизації всіх діловодних процесів в судах. Як відомо, судове діловодство – досить складна і об’ємна частина організаційних процесів в судах, яка, крім належного професіоналізму, вимагає до себе великої уваги, скрупульозного підходу і багато часу. Такий підхід особливо необхідний в галузі обліку судових справ. Тому важливо, щоб з допомогою сучасних технічних засобів та інформаційних систем відійти від рутинних форм і засобів, суттєво спростити ці діловодні процеси в судах і цим полегшити роботу їх працівників.
- Юрію Георгійовичу! Хто з відомих правників, депутатів, представників судових органів представив на саміті свої пропозиції чи проекти з проблемних питань?
- Ми заслухали дві ключові доповіді – лорда Гаррі Вульфа, колишнього Голову Верховного Суду Англії та Уельсу (доповідь відбувалась через відеозв’язок), та Голови Верховного Суду України Василя Онопенка. У секціях найбільш ґрунтовними були доповіді та повідомлення (із зарубіжних гостей): Вільяма Даффі – судді Федерального окружного суду США; Чарльза Еріксена – колишнього віце-президента Національного центру судів штатів зі США; Пітера Соломона – професора університету Канадського міста Торонто; Штефана Гасса – члена правління Міжнародної асоціації суддів, судді апеляційного суду Швейцарського міста Базель та інших.
З української сторони цікаво було послухати виступи Голови Вищого адміністративного суду України Олександра Пасенюка, Голови Вищої ради юстиції України Володимира Колесниченка, ректора Академії суддів України Ірини Войтюк, Голови Державної судової адміністрації України Івана Балаклицького, суддів різних судових інстанцій та юрисдикції, представників Вищої та окружних кваліфікаційних комісій суддів, керівників апаратів судів.
Підтримую всіх доповідачів в тому, що необхідно удосконалювати процедуру підбору професійних кадрів для суддівського корпусу. В цьому плані пропонувались нові для нас підходи до проведення екзаменаційних випробувань кандидатів, удосконалення змісту і форм співбесід з ними, визначення психологічної готовності кандидата до роботи на посаді судді. Прозвучали, зокрема, пропозиції про збільшення вікового цензу для зайняття посади судді і стажу роботи в галузі права. Все це добре, і впровадження цих пропозицій в практику принесло б безсумнівну користь для справи підвищення професіоналізму суддівського корпусу. Разом з тим ми переконані, що, підвищуючи вимогливість до кандидатів, одночасно слід було б подбати про спрощення процедур їх відбору, скорочення кількості інстанцій, що вирішують, бути кандидату суддею, чи ні.
Судіть самі. Нині претендент на зайняття посади судді мусить «пройти» такі інстанції. Перш за все, до Територіального управління державної судової адміністрації, щоб оформити відповідні документи. . Відтак - до окружної кваліфікаційної комісії, щоб скласти відповідні випробування. Далі вона проходить відбір у Вищій раді юстиції. І там теж з нею проводять співбесіду. Але як би там не називали форму спілкування з кандидатом, все одно це є черговим іспитом для нього. За результатами такої співбесіди кандидату може бути відмовлено у внесенні подання на призначення на посаду судді: позитивні висновки і рекомендації кваліфікаційної комісії для Вищої ради юстиції не є обов’язковими. Якщо ж кандидат за результатами проведених співбесід отримав позитивне рішення, то його очікує ще один виклик до столиці – тепер уже до Адміністрації Президента України, де з ним теж проводять співбесіду. За її результатами кандидату теж може бути відмовлено у призначенні на посаду судді. Зауважу ще, що критеріїв, якими послуговуються ці високі державні інстанції при прийнятті рішення про відмову, немає, а тому такі рішення, як правило, немотивовані. Всі ці процедури, як правило, тривають рік, а то й більше.
Небезпідставно виникає запитання: а яка в даному разі роль кваліфікаційної комісії, якщо її позитивні рішення щодо кандидата для Вищої ради юстиції і Адміністрації Президента є суто формальними? Чи не краще було б зосередити і перевірку поданих кандидатом документів, і здавання ним кваліфікаційного іспиту та психологічних тестів, і проведення співбесіди з кандидатом в одній інстанції – Вищій раді юстиції, яка є єдиним конституційним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі? При цьому для проведення всіх цих процедур можна запросити кандидата до столиці на 2-3 дні, але тільки один раз! І ще зауважу: всі ці виїзди (проїзд, проживання, харчування) потенційний кандидат здійснює за власний рахунок. При цьому у нього ще й неминуче і неодноразово виникають проблеми на роботі, бо на час виїздів кожного разу треба випрошувати відпустку без збереження заробітної плати. Чи під силу все це, скажімо, людині, яка отримує скромну заробітну плату (800 грн. на місяць) в судовому апараті чи в іншому державному органі? І чи дотримується в даному разі право кожного, хто відповідає конституційним вимогам, на зайняття посади судді?
Таку ж приблизно процедуру проходить і суддя, який претендує на призначення його суддею безстроково. Але в цьому разі кінцеве рішення приймає не Президент, а Верховна Рада України.
І ще один нюанс. Нерідко кандидату для проходження процедури у відповідній інстанції доводиться приїздити по кілька разів. Бо або не зібралась у повному складі Вища рада юстиції, або немає кворуму в комітеті Верховної Ради з питань правосуддя, або заблокована робота самої Верховної Ради. А тому розгляд питань щодо кандидатів все відкладається на невизначений термін. Рішення про обрання на посаду судді безстроково суддя, у якого минув 5-річний термін повноважень, може чекати і 8 місяців, і рік, і навіть більше. І в якому статусі весь цей час він перебуває? Він суддя, бо з посади не звільнений. Але зі спливом повноважень розглядати справи не може. Їх в цей час розглядають інші судді. Проте не зароблена ним заробітна плата впродовж всіх цих місяців невиправданої тяганини йому справно виплачується. Хіба це державницький підхід? І не вина судді в цьому. Принагідно хочу зауважити, що органи державної судової адміністрації завжди завчасно спрямовують матеріали щодо кандидатів до відповідних інстанцій з тим, щоб там мали можливість розглянути їх і прийняти відповідне рішення своєчасно.
Така бюрократична тяганина негативно позначається на строках і якості розгляду судових справ. Особливо це відчутно в тих судах, де за штатом лише 3-4 судді. При цьому розглядає справи один, а решта – вимушено «простоює».
- Який вихід бачите з цієї ситуації і наскільки він реальний?
- Вихід один. Внести до чинного законодавства норму про те, що в разі, коли у судді закінчився 5-річний строк повноважень, він продовжує розглядати справи до прийняття рішення про його обрання на посаду судді безстроково або про його увільнення від посади. Не треба також чекати рішення Верховної Ради про звільнення судді в зв’язку із досягненням 65-річного віку. Все одно на цьому його діяльність як судді закінчується. Очевидно достатньо, щоб голова відповідного суду видав наказ про звільнення судді в зв’язку з досягненням ним граничного віку перебування на цій посаді. Проект закону щодо звільнення суддів, обраних безстроково, прийнятий Верховною Радою в першому читанні, навпаки ускладнює, заформалізовує порядок звільнення судді, який досяг 65-річного віку.
Наш кор.
_03_03.png)
