Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
01. 06. 2009
«Незалежний суд – гарантія захисту прав,
свобод та законних інтересів людини і громадянина» -
всеукраїнська науково-практична конференція з такою назвою минулої суботи пройшла у Чернівцях. Її основні організаторів – Апеляційний суд Чернівецької області та Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича.
У роботі конференції взяли участь представники Секретаріату Президента України та Верховного Суду України, науковці провідних навчальних закладів України із Києва, Харкова, Одеси, Хмельницького, Івано-Франківська та, звичайно ж, Чернівців. А ще – правники-практики з Апеляційних та місцевих судів держави, студенти юридичних факультетів та відділень численних навчальних закладів різного рівня акредитації.
Тези виступу на конференції начальники ТУ ДСА в Чернівецькій області Ю.Г. Гончарука презентуєм читачам.
Належне фiнансування судової влади –
одна з гарантiй самостiйностi судiв
та незалежностi суддiв України
Принципи самостійності судової влади та незалежності суддів в Україні гарантуються Конституцією України (ст. 126), Законами України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. (ст. 14) та «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. (ст. 3). Зокрема, у цих нормативних актах держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів - належне фінансове забезпечення судів у розмірі, достатньому для ефективного виконання судами їхніх функцій, достойну оплата праці суддів.
І варто справедливо відзначити, що останніми роками у нашій країні втілено у життя чимало найрізноманітніших заходів, пов’язаних із створенням для судових інституцій належних матеріальних умов - Кабінет Міністрів України розробив програму виведення судової системи із кризи, відповідні програми затверджені кожною обласною адміністрацією. Було створено Державну судову адміністрацію України (далі - ДСА України), яка самостійно, а також через свої Територіальні управління уже реалізувала і продовжує реалізовувати комплекс заходів, спрямованих на поліпшення матеріально-технічного, фінансового, інформаційного та організаційного забезпечення судової діяльності.
У той же час, реально відстежуючи ситуацію в Україні в цілому та на Буковині зокрема, можна зробити категоричний висновок, що з року в рік у державі мають місце систематичні недофінансування судів. І якщо у 2001 – 2004 роках реальне фінансування судової влади склало лише 72 - 87 % від передбачених річними законами про Державний бюджет України, то останням часом… «Щорічно бюджетний запит ДСА задовольняється на 50-55%, - зазначає в інтерв’ю газеті «Правовий тиждень» Голова Державної судової адміністрації України Іван Ілліч Балаклицький. - Причому, левова частка цих коштів припадає на зарплату й соціальні видатки. На розвиток і утримання всієї судової системи в минулі роки передбачалося 15-17% загального обсягу фінансування судової системи, а цього (2009 – Авт.) року у зв’язку з фінансовою кризою ці статті видатків значно скорочені».
Особливо «неприємним» для судової влади був минулий – 2008 рік. Як зазначалось на засіданні колегії Державної судової адміністрації України 26 лютого 2009 року, бюджетний запит ДСА України минулоріч був задоволений лише на неповних 50%. І тому станом на 1 січня п.р. утворилася кредиторська заборгованість відповідно до бюджетної програми із придбання житла для суддів у сумі 5,3 млн. грн. та забезпечення судів належними приміщеннями - 2,5 млн. грн. Критична ситуація виникла і з приміщеннями для судів, котрі мають відповідати вимогам процесуального законодавства і європейським нормам щодо належного відправлення судочинства. Адже з 780 судів загальної юрисдикції України лише 110, або 12,9%, забезпечено належними приміщеннями. Решта функціонує в приміщеннях, що пристосовані, або, площі котрих значно менші від затверджених норм.
У виступі на колегії Голови ДСА І.І.Балаклицького з тривогою йшлося, й про те, що 2009 рік теж не обіцяє суттєвого покращення ситуації, адже Законом України «Про Держаний бюджет України на 2009 рік» видатки на здійснення організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції становлять лише 1 984 168,2 тис. грн., що не враховує ні реальні потреби - понад 9 млрд. гривень, ні інфляційні процеси. Порівняно з 2008 роком видатки на утримання судів мають зменшитися на 464,4 млн. грн. При цьому понад 90 відсотків бюджету складають соціальні видатки та комунальні послуги і менше 3 % – видатки на здійснення судочинства.
Повертаючись до проблем з приміщеннями судів в Україні, дозволю собі знову процитувати Голову ДСА. «Коли розбудовувався в Києві Оболонський район, розрахований приблизно на 300 тис. жителів, передбачено було все, окрім приміщення суду, зазначає Іван Балаклицький у цьому ж інтерв’ю. - Тому Оболонський районний суд Києва донедавна працював у приміщенні ЖЕКу, а нині для потреб суду переобладнали приміщення гуртожитку. І на сьогодні це чи не єдине приміщення в столиці, яке більш-менш відповідає вимогам відправлення правосуддя.
На продовження розмови кілька слів про Буковину. У нас теж, на жаль, переважна частина приміщень, в яких розташовуються суди, не відповідають затвердженим технічним і санітарним вимогам, а Сторожинецький та Путильський суди працюють майже у непридатних для цього приміщеннях. Окрім того, у п’яти-семи судах краю ми з року в рік відкладаємо капітальні ремонти. А у приміщенні, в якому дислокується Сокирянський районний суд, розміщено ще кілька організацій, у т.ч. і районний ВЗАГС. І це призводить до парадоксальної ситуації – у робочі дні у залі судового засідання судді розглядають справи про розлучення, а у вихідні дні у цих же залах проводяться церемонії створення нових сімей. І мова йшла тільки про приміщення судів. Але ж недофінансування судової гілки влади призводить й до інших негативних наслідків. Причому, йдеться не тільки про неможливість достатньою мірою забезпечити соціальні та матеріальні потреби суддів, але й про загрозу конституційному праву громадянина на справедливий суд. Адже у багатьох судах організувати роботу належним чином не має змоги через відсутність необхідної кількості залів судових засідань, оргтехніки, відключення приміщень від теплової, електричної та телефонної мереж, відсутність коштів на відрядження, оплату участі адвокатів, свідків та потерпілих при розгляді справ. Водночас існує проблема відсутності для громадян елементарних умов — немає гардеробів, стільців для того, щоб дочекатися в коридорі розгляду справи, столів, щоб написати заяву чи скаргу тощо. Окрім того, у жодному із зазначених документів зовсім не йде мова про фінансове забезпечення працівників апаратів судів, на яких здебільшого звалюється вся так звана «чорнова робота» - прийом та реєстрація позовних заяв, впорядкування архівів, робота з адміністративними матеріалами, яких сьогодні у місцеві суди надходить десятки, а іноді й сотні тисяч, ведення протоколів судових засідань тощо. А заробітна платня цієї категорії службовців сьогодні далека, м’яко кажучи, від бажаної.
Верховний Суд України та ДСА України, вбачаючи у такій практиці фінансування загрозу самостійності судів та незалежності суддів, неодноразово пропонували встановити порядок, згідно з яким Державний бюджет України в частині визначення видатків на потреби судів має формуватися за участю судової влади, й наполягали на тому, що лише остання має визначати межу, нижче якої зменшення фінансування не допускається.
З цього приводу хотів би навести цитату з емоційного виступу на засіданні Верховної Ради України одного з народних депутатів. «Суди в Україні перетворені на жебрацькі контори, які щодня виклянчують кошти на ремонт приміщення, на саме приміщення, на канцелярські товари, конверти, на опалювання, телефонний зв’язок тощо. У кого ж вони стоять з простягнутою рукою у приймальнях? Відомо у кого - у районних, міських, обласних чиновників. А з ким часто-густо за свої конституційні права судиться пересічний громадянин, наш з вами, шановні колеги-депутати, виборець? Та з тим же чиновником, у якого в приймальні як жебрак стоїть голова місцевого суду... І чиновник знаходить гроші для суду. А потім диктує свою волю судді». І хоча цей виступ звучав ще 2004 року, однак його актуальність залишається чинною і на сьогодні...
Як же виправити ситуацію, які методи та засоби варто, на мій погляд, застосувати, щоби належним фінансуванням забезпечити самостійність судової влади та незалежність суддів в Україні? У цьому плані бачу такі реальні кроки:
1. Внести суттєві зміни до чинного законодавства, яким регулюється питання фінансування судів та практика його реального забезпечення. У зв’язку з цим, на мою думку, заслуговує на серйозну увагу й підтримку проект Закону України «Про порядок фінансування судової влади в Україні» нещодавно внесений на розгляд народними депутатами
В.Р. Мойсиком та Д.М. Притикою. У законопроекті передбачено особливу процедуру планування бюджетних асигнувань на фінансування судової влади (визначення джерел фінансування, порядок розроблення, затвердження та використання нормативів бюджетних потреб для фінансування судів, порядок складання та використання пропозицій щодо фінансування судової влади, особливий порядок розгляду питання про фінансування судової влади під час розгляду проекту закону про Державний бюджет України та законопроектів про внесення змін до цього закону) тощо. Переконаний, що прийняття цього нормативного акту сприяло б більшій захищеності судової влади, наповненню новим змістом конституційних принципів самостійності суду та незалежності суддів. Варто лише ініціювати його прийняття.
2. Свого часу – у 1999 році - Конституційний Суд України за конституційним поданням Верховного Суду України розглядав справу і 24 червня 1999 р. виніс рішення № 6-рп/99 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» (справа про фінансування судів). Зокрема, у рішенні зазначалось: «Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів. Важливим механізмом забезпечення такої гарантії є встановлений частиною першою статті 130 Конституції обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів шляхом окремого визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів. Я не акцентую увагу на тому, що ці вимоги Конституційного Суду України сьогодні ігноруються, але звертаю увагу на тому, що цілком можливо, що ще одне аналогічне рішення могло б стимулювати посадовців вищого владного рівня взятися за вирішення належного фінансування судової влади.
3. Відомо, що єдиним джерелом фінансування судів є Державний бюджет України. Тобто, іншим регіональним органам влади – обласним, міським та районним адміністраціям та радам виділяти певні грошові суми на утримання місцевих органів правосуддя категорично заборонено. Але ст. 38 Закону України ''Про місцеве самоврядування в Україні'' від 21 травня 1997 року дозволяє місцевим органам влади приймати різноманітні програми організаційного забезпечення діяльності судів того чи іншого регіону і фінансувати їх. Зокрема, на Буковині у даний час діє Комплексна програма організаційного забезпечення діяльності судів Чернівецької області на 2008 – 2010 роки. Загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних для реалізації даної Програми має складати 1 млн. 16 тис. гривень. І коли б ці кошти з місцевого бюджету дійсно надійшли – ми б мали реальну можливість освоїти їх для покращення матеріального забезпечення діяльності судів краю. А для цього, очевидно, необхідно, щоб центральні органи влади стимулювали владні структури на місцях до виконання ними ж затверджених Програм.
Юрій Гончарук,
Начальник Територіального управління ДСА України
у Чернівецькій області
_03_03.png)
