Відповідальність за насильство в сім’ї

 1 вересня 2015 р.

Відповідальність за насильство в сім’ї

Члени сім’ї, які вчинили насильство по відношенню до своїх рідних, можуть понести адміністративну, цивільно-правову і навіть кримінальну відповідальність.

Нормами Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» визначено поняття насильства в сім'ї як будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологгічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.

5 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо врегулювання питання відповідальності за вчинення насильства в сім’ї», згідно вимог якого внесено зміни до ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальністі за скоєння насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми.

Зокрема, до внесення змін за вчинення даного правопорушення особа несла відповідальність у виді штрафу від 51 до 85 гривень, або громадські роботи від 30 до 40 годин, або виправні роботи на строк до 1 місяця з відрахуванням 20 % заробітку, або адміністративний арешт до 5 діб. Після внесення змін покаранням для так званого «домашнього тирана» нормами кодексу визначено громадські роботи на строк від 30 до 40 годин або адміністративний арешт до 7 діб.

За повторне протягом року вчинення цього ж проступку також відмінено покарання у вигляді штрафу від 85 грн. до 170 гривень та виправних робіт на строк від 1 до 2 місяців з відрахуванням 20 % заробітку, залишено в силі норми щодо громадських робіт від 40 до 60 годин або адміністративного арешту до 15 діб.

Внесення вищезазначених змін є повністю логічним та виправданим, адже сплата штрафу та відрахування 20 % заробітку одного з членів сім’ї «вдарить» перш за все по сімейному бюджету. Тобто потерпілий крім отриманої фізичної шкоди здоров’ю, психологічної травми тощо, відчує на собі фінансові витрати, а у випадку якщо порушник не працює, сам їх і понесе.

Проте варто зазначити, що не логічним є вирішення питання про відповідальність за насильство щодо члена сім’ї, якщо в діях особи є всі ознаки злочинів, передбачених статтею 125 Кримінального кодексу України щодо заподіяння умисних легких тілесних ушкоджень та статтею 126 щодо умисного завдання ударів, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які

завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Адже за такі дії санкціями даних статей передбачено відповідальність у виді штрафу.

Знову ж таки виходить, що є вірогідним є варіант фінансових втрат для самого потерпілого, що є недопустимим. Доцільніше було б доповнити статті 125 та 126 Кримінального кодексу України нормами про покарання за аналогічні дії, вчинені по відношенню до члена сім’ї, яке б спричиняло негативні наслідки виключно для засудженого за вчинення даного злочину.

Непоодинокі випадки коли насильство в сім’ї має також і сексуальний характер. Тому насамкінець хочеться також акцентувати увагу на тому, що норми статті 152 Кримінального кодексу України не містять обмежень, що згвалтуванням визнаються лише позашлюбні статеві зносини. Тому потерпілою від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі, що не звільняє його від відповідальності за такі дії.

Законодавче закріплення вищезазначених змін є актуальним, адже відчуття особою, винною у прояві агресії в сім’ї на собі всього тягаря покарання є найкращим профілактичним фактором для зменшення проявів насилля в майбутньому та забезпеченні мирного вирішення сімейних конфліктів.

Юлія Рутинська, юрист ТУ ДСАУ