Посягання на чуже карається завжди

 Посягання на чуже карається завжди

І в сиву давнину, і 100 років тому, і сьогодні на всіх, хто посягає на чужу власність, очікувало та ще довго очікуватиме передбачене чинним законодавством  покарання.

Днями в одному із районних судів краю  за матеріалами кримінального провадження до відповідальності притягнуто 37-річного жителя місцевого райцентру, який і раніше за посягання на чуже майно за колючим дротом провів три роки та два місяці.

         У ході судового засідання було достовірно встановлено, що 16 липня 2015 р. фігурант проник до приватного будинку свого ж земляка і таємно викрав наявні металеві дверцята та решітку для пічки вартістю у 100 гривень. Служителі Феміди визнали чоловіка винним у даному злочині і за скоєне призначили йому покарання у вигляді двох років перебування в умовах обмеження волі. 

         Здавалося б, сприймається дещо нелогічним – сума привласненого майна незначна, а покарання, як для даної ситуації,  досить суворе, адже чоловік має тривалий час провести  далеко від рідних місць та родини.

         Та коли ретельно проаналізувати чинне законодавство України, стане цілком очевидним, що призначене покарання цілком адекватне скоєному правопорушенні. Давайте разом, шановний читачу, порозмірковуємо у чому ж тут співвідносність.

Перш за все, варто пам’ятати, що будь-яка людина, яка посягнула на чуже майно має бути обов’язково встановлена, визнана винною у скоєному та понести за це певне покарання (принцип невідворотності покарання).  При цьому чинне законодавство передбачає покарання і за дрібну крадіжку, коли вартість привласненого зловмисником майна на час вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Враховуючи, що Законом України "Про Державний бюджет на 2015 рік" з 1 січня 2015 року цей мінімум становить 1218 гривень, відтак сума викраденого майна має не перевищувати 121 гривню 80 копійок. За дрібну крадіжку винний притягається до адміністративної відповідальності за ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення, санкція якої - накладення штрафу від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на строк до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.

Коли ж сума викраденого майна перевищує 121,80 грн,, - на любителя жити результатами чужої праці очікує вже кримінальна відповідальність, а ст. 185 КК України передбачає, що таємне викрадення чужого майна (крадіжка)  карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Крадіжка, вчинена  повторно або за попередньою змовою групою осіб, поєднана із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, а також вчинена у великих та особливо великих розмінах - карається позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років із конфіскацією майна. Таким чином покарання за крадійство досить суворе.

Та повернемось до нашої ситуації. Сума викраденого громадянином, про якого йшла мова, майна складала, як пам’ятаєте, 100 гривень. Тобто його мали притягнути до адміністративної відповідальності. Але ж він проник до житлового приміщення, і тим самим порушив ще й конституційне право              (ст. 30 Основного Закону, у відповідності до якої кожному гарантується недоторканість житла, не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, інакше як за вмотивованим рішенням суду) потерпілого на  недоторканість житла, а ст. 162 КК України за подібні проступки передбачає покарання у вигляді штрафу від п’ятдесяти до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням  волі на строк до трьох років.

Тим більше, даний злочин скоїла особа, яка вже притягалася до відповідальності за аналогічні порушення і відбула реальний строк.  Тобто, у її діях є ознаки рецидиву, а повторність вчинення протиправних дій завжди  виступає ознакою, що суттєво обтяжує відповідальність. 

Тож знаходимо логічне пояснення сутті проголошено вироку даному фігурантові та ще раз переконуємось, що чинне законодавство України за злодійство при будь-яких обставинах та сумах привласненого чужого майна передбачає адекватне до скоєного покарання. Тож поміркуймо, чи ватро задля тимчасового задоволення власних егоїстичних та меркантильних потреб ризикувати власною волею чи іншими  благами ?!

                                                                   Іванна Татарин, ТУ ДСАУ