Віталій КУЗНЯК: «Моє життя, сповнене неспокою та радості»

                Віталій КУЗНЯК:   «Моє життя, сповнене неспокою та радості»

      Нещодавно суддя Апеляційного суду Чернівецької області Віталій Кузняк урочисто відзначив своєрідний ювілей – тридцятиріччя суддівської діяльності.

      Поєднати свою долю із юриспруденцією молодого машиніста холодильних установок Заліщицького районного споживчого товариства у далекому відтепер 1977 році спонукало нестримне бажання відстоювати права та інтереси своїх колег, які, як і сам Віталій Опанасович, час від часу потерпали від несправедливих рішень місцевих керівників, намагання на професійному рівні докладати і свої зусилля у боротьбу із протиправними посягання на життя, честь та майно земляків та, зрештою, необхідність випробувати себе на «освітянську зрілість», адже за першою спробою успішно скласти вступні випробування у престижний на той час Харківський юридичний інститут ім. Ф.Е.Дзержинського було ох як не просто.

    - Чи шкодую про обрану життєву стезю? – перепитує співрозмовник. – Аж ніяк… Навпаки, переконаний, що професія юриста в цілому та представника Феміди зокрема – одна із найгуманніших у світі, найнеобхідніших і вкрай потрібних як для людей, так і для держави. Робота у судових інституціях особисто для мене – це завжди постійний пошук, щоденна та наполеглива робота над собою (навіть професійним юристам важко сьогодні вільно орієнтуватися у численних нормативних актах, змінах та доповненнях до них). Для прикладу, останніми місяцями весь свій вільний від засідань. диспутів із колегами та різноманітних узагальнень судової практики час я віддаю вивченню та усвідомленню вимог нового Кримінального процесуального кодексу України. Звичайно ж, даний нормативний акт носить революційний та демократичний характер, оскільки зовсім по-новому окреслює процесуальні дії правоохоронців при документуванні злочинів, при розгляді кримінальних справ у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, суттєвіше забезпечує права громадян.  У той же час зустрічаю певні неузгодженості у текстах окремих статей Кодексу. Тому й «приміряємо» з колегами кожну новелу цього важливого документу до практики, спільно виробляємо єдину тактику їх застосування у повсякденній діяльності.

       У цьому монолозі нашого «героя» - вся сутність його життя та професійної діяльності. Адже на перших порах роботи у якості судді та керівника Кельменецького районного суду, судді Апеляційного суду нашого краю,  йому довелося не один пуд «солі», як кажуть, з’їсти, щоб утвердитись на посадах, щоб переконати і себе, і колег, що вміє та може працювати професійно, якісно та без помилок. 

     - До речі, про похибки у нашій роботі, - зауважує Віталій Опанасович. – На щастя, я не зустрічав серед сьогоднішнього суддівського корпусу Буковини далеких від правосуддя людей. А їх помилки у кваліфікації злочину, у призначенні покарання, вирішенні інших проблемних питань пояснюю надзвичайним навантаженням на суддів. Адже в один і той же робочий день судді досить часто доводиться розглядати по дві-три цивільні справи, до десяти, а інколи й більше адміністративних справ, брати участь у розгляді двох чи, навіть, трьох кримінальних справ. А в кожного із матеріалів своя специфіка, свої особливості, та найголовніше - за кожним із них  - доля людини. Особливо, коли мова йде про причетність фігуранта до того чи іншого тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Ось і поспішає молодий суддя своєчасно визначитись. А коли поспішаєш… самі знаєте, що тоді буває. Останнім часом все частіше у судах почали практикувати так звану скорочену процедуру розгляду кримінальних справ. І це, на мою думку, абсолютно вірне рішення законодавця. Адже буває, що майже все у справі ясно: один чи два епізоди протиправних діянь, підсудний повністю визнає свою провину, абсолютно зрозуміла мотивація та механізм злочинної поведінки. То чому б цю кримінальну справу не розглянути  за кілька годин чи за день. І тим самим вивільнити робочий час судді для розгляду більш складної справи. Переконаний, що саме цей механізм – одна із суттєвих складових розвантаження суддів.

      Ми довго розмовляли з Віталієм Опанасовичем й про інші проблеми, що мають місце у сьогоднішній судовій практиці України, зокрема, про автоматизований розподіл справ, що надходять на розгляд, між суддями. На думку співрозмовника, він, хоча й має цілий ряд прогресивних начал, але дещо недосконалий, оскільки не враховує певних специфік судочинства. Може так, для прикладу, статись, що одному судді комп’ютер призначить три трьохтомних кримінальних справи із десятьма фігурантами, а іншому – три одноепізодних справи із трьома обвинуваченими. «Цей спосіб розподілу винайшли талановиті інженери, - зауважує п. Віталій, - але аж ніяк не судді, які знають про поділяють кримінальні справи за складністю, за тяжкістю злочинів, за кількістю фігурантів, за наявністю доказової бази тощо».

     Ми багато говорили про роль сімейних традицій у житті юриста. Віталій Опанасович з гордістю повідав, що його рідні дружина Людмила Іванівна та син Андрій теж працюють у районних судах м. Чернівці. Тож ніхто і ніколи у їх родині не дивується, коли за традиційним вечірнім чаєм у затишній оселі мова заходить про службову діяльність. Окрім того, батько завжди виступає для сина у якості терпеливого вчителя та наставника, і радіє його позитивним напрацюванням.

     При підготовці даного матеріалу в Апеляційному суді автор цих рядків спілкувався  й з іншими суддями та працівниками апарату. І з приємністю почув багато хороших слів про героя нашої публікації.  Зокрема, помічник судді Віталій Цуркан  виокремив ще одну позитивну рису Віталія Опанасовича: вміння спокійно, терпеливо та виважено, із посиланням на  першоджерела пояснювати та роз’яснювати вимоги чинного законодавства, норми того чи іншого нормативного акту,  постанови Пленуму Верховного Суду України. А в.о. секретаря палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду  Галина Станковська  підкреслила, що Віталія Кузняка про себе вона йменує «ходячою юридичною енциклопедією», наголосила, що він людина, з якою, образно кажучи,  «можна боронити край та йти у розвідку»…

    Тож щасти Вам, Віталію Опанасовичу, й у подальшій професійній діяльності. Родинного Вам затишку, добра та злагоди!

                                                                                         Володимир Драюк