Свої думки, дії та вчинки підпорядковуй тільки Закону

                                   Свої думки, дії та вчинки підпорядковуй тільки Закону

за таким принципом ось уже 65 років поспіль живе та 35 років чинить правосуддя заступник голови Апеляційного суду Чернівецької області, заслужений юрист України Валентин Танрбинський 

    Він міг стати високопрофесійним автоелектриком чи кранівником  порту «Білгород-Дністровський», у якому розпочинав трудову діяльність. Зрештою – інженером водного господарства і орошувати випалені сонцем землі рідної  Одещини, оскільки вже розпочав навчання у місцевому інституті водного господарства. Та мрія відстоювати справедливість, свої знання, сили та досвід віддавати служінню людям, усі свої думки та помисли,  дії та вчинки підпорядковувати тільки його величності Закону змусили уже цілком сформованого 25-річного юнака кардинально змінити своє життя і стати не лише студентом Харківського юридичного інституту, не лише професійним юристом, але й служителем Феміди…

    - І жодної  хвилини не жалкую про це, оскільки судочинство стало для мене  частинкою серця та душі, - зізнається Валентин Григорович. – Бо саме у цій професії знайшов своє місце у житті, можливість самореалізовуватись,  втілювати набуті знання у практичну діяльність, почуватися не випадковим «пасажиром» у цьому «транспортному засобі», а фахівцем…

    Перші самостійні кроки на посаді судді Новоселицького районного суду були для героя цього нарису важкими та напруженими. Адже в один день доводилось розглядати по кілька адміністративних, кримінальних та цивільних справ.  Із-за максимального навантаження ніколи не вистачало робочого часу і окремі проекти постанов та рішень доводилось готувати  у вечірній час. Досить часто у вихідні чи святкові дні замість відпочинку у колі родини чи друзів поспішав у службовий кабінет, щоб засісти за вивчення матеріалів справ, визначитись у майбутньому рішенні чи вироку.

   - Але саме щільний графік роботи та надзвичайно великі навантаження приносили й певну користь, - продовжує розмову п. Валентин. – Змушували працювати раціонально та комплексно, цінувати кожну робочу хвилину та час, проведений із рідними дружиною та дітьми, радіти своїм же успіхам та критично оцінювати зроблене, робити правильні висновки із допущених похибок. А ще – постійно вчитись, тримати руку на пульсі законодавчих новацій та ініціатив,  змін у чинних нормативних актах…

    Це вже сьогодні на допомогу молодим суддям прийшов  Інтернет, у якому можна знайти все необхідне, навіть, зразки процесуальних документів,  довідатись про ухвалення того чи іншого закону вже наступного дня. А раніше ж усе доводилось «добувати» практично самостійно, слідкувати за змінами  та черпати знання із періодичних видань чи фахових журналів.

    А ще перші роки роботи суддею допомогли Валентину Григоровичу загартувати свою волю та крок за кроком  відточувати професійну майстерність.

     Так у службовій біографії нашого співрозмовника були посади голови Новоселицького районного суду, судді, а згодом голови  палати у кримінальних справах обласного суду та заступника голови  Апеляційного суду, члена кваліфікаційної комісії суддів області, голови Ради суддів. Був делегатом кількох з’їздів суддів України, викладачем (на громадських засадах) фахових юридичних дисциплін у вузах та регіональному відділенні Національної школи суддів України. Має низку відомчих заохочень та звання заслуженого юриста України.

- У повсякденних напружених клопотах  навіть не помітив, що прожив на білому світі цілих 65 літ, що у службовому кабінеті та залах судових засідань пройшло 35 літ і зим, - посміхається Валентин Григорович. – Та радію, що доброму десятку молодих людей дав путівку у життя на ниві правосуддя, що у палаті у кримінальних справах Апеляційного суду сформувався колектив професіоналів своєї справи. Щасливий, що дружина Наталія Петрівна, син Олександр та донька Тетяна стали юристами і теж відстоювали інтереси людей, що став дідусем для трьох онуків.  Приємно на душі, що маю кількох добрих друзів та безліч товаришів, багато однодумців серед рибалок, мисливців та садоводів. Сподіваюсь, що переважну частину свого життя прожив не даремно!