Юрій Гончарук: «Організація управління місцевими судами потребує вдосконалення»

1.02.2014 р.

Юрій Гончарук: «Організація управління місцевими судами потребує вдосконалення»

У цьому переконаний начальник Територіального управління Державної судової адміністрації України у  Чернівецькій області, заслужений юрист України Юрій Гончарук.

        - Із 40-50-х років минулого і до початку вже теперішнього століть за чинними у різні історичні епохи України законодавчими актами та відомчими інструкціями всі організаційні та розпорядні функції у місцевих (районних) судах покладались на їх керівників, - констатує Юрій Георгійович. - Голова суду відповідав практично за все – за компетентність суддів та їх якість роботи, комплектування, професійну підготовку та перепідготовку, продуктивність праці секретарів судових засідань, працівників канцелярії та архіваріусів, за формування ділового та морального мікроклімату у колективі, матеріально-технічне забезпечення за організацію ритмічної та продуктивної роботи як окремо взятого працівника, так й структурних підрозділів у цілому, за своєчасний ремонт та порядок у наявних службових приміщеннях суду тощо. І, як засвідчують реальні напрацювання,  діяльність судових інституцій при таких розкладах була зорганізована на досить високому рівні.

 Та з прийняттям 7 липня 2010 року Закону України “Про судоустрій і статус суддів”  адміністративні повноваження голови суду щодо організаційного керівництва судом у значній мірі стали дещо спрощеними. Якщо свого часу у нормативних актах була спеціальна норма, котра конкретно зазначала, що голова суду є головним і відповідальним адміністратором (керівником) у суді, то у зазначеному Законі ця норма відсутня. Зникло навіть таке поняття, як “організаційне керівництво діяльністю суду” - воно замінене поняттям “належне організаційне забезпечення суду”. Таким чином голова суду позбавлений багатьох повноважень з організаційного забезпечення діяльності колективу, у тому числі - й права здійснювати кадрові призначення та інші заходи, спрямовані на кадрове забезпечення суду. І ці обов’язки  покладаються на керівника апарату суду.

За таких диспозицій у кожному суді утворилось два керівні полюси: з однієї сторони –  голова суду з невизначеним обсягом відповідальності, з іншої – керівник апарату з досить широким колом повноважень та персональною відповідальністю за доручену справу. Кожен із них відтепер наділений правом видавати у суді накази і розпорядження.

Тобто, -  у судах формально створилось і продовжує діяти своєрідне двовладдя. Зрештою, так вимагає закон і нам залишається лише реалізовувати його у повсякденній діяльності. Однак, реальна практика управління судовими органами та конкретним судом засвідчує, що подібний стан речей не завжди виправдовує себе і вимагає певного реформування.

Наведу переконливі, на мій погляд, аргументи.  Приймаючи рішення про наявність у суді двох керівних посад, законодавець не врахував цілий ряд основоположних принципів адміністративного права, на яких має будуватись вся система адміністрування (державного управління).

Адже відомо, що одним із загальнообов’язкових принципів у державному управлінні є принцип єдиноначальності. Тобто, єдиним керівником у державному органі (суд – це теж державний орган) є той, хто наділений правом приймати та реалізовувати у життя рішення, обов’язкові для виконання всьому підлеглому йому персоналу, у тому числі щодо використання виділених фінансових ресурсів, визначення внутрішнього трудового розпорядку, призначення працівників, їх звільнення, заохочення тощо. З метою реалізації, впровадження в життя своїх рішень єдиноначальник (він, і тільки він) має бути наділений правом видавати накази та розпорядження, які є обов’язковими для всього персоналу суду. У той же час, виходячи із вимог зазначеного Закону, таким же правом у судовому органі (хоч і в дещо звуженому варіанті) наділений і керівник його апарату. То хто ж у суді, зокрема для працівників його апарату, є господарем, єдиноначальником?

Ще одне слушне зауваження. Кожний керівник, наділений правом видавати загальнообов’язкові для підлеглих працівників накази і розпорядження, має мати оперативну самостійність у прийнятті рішень. Це теж один з основоположних принципів адміністративного права. Такої самостійності керівник апарату суду не має. Особливо це окреслюється при вирішенні кадрових призначень: у кожному конкретному випадку перед ним постає питання: а яка з цього приводу позиція голови суду, погодиться чи не підтримає даної кандидатури?

Можна наводити й інші аргументи, що будуть не на користь наявного на сьогодні двовладдя у судах. Тож для врегулювання цього питання рахую за необхідне внести наступні пропозиції:

Бажано у  законодавчому порядку поновити повноваження голови суду, які він мав за законом «Про судоустрій» від 7 лютого 2002р. №3018-III, зокрема, щодо організаційного керівництва діяльністю суду та кадрових призначень. Одночасно доцільно в загальному плані визначити поняття «організаційного забезпечення діяльності суду» (хоч би так, як воно було дано в ч.2 ст.119 колишнього закону «Про судоустрій»). При цьому відповідальність за належне організаційне керівництво діяльністю суду його голова повинен нести перед тим органом, який подавав його кандидатуру до призначення.

Керівник апарату суду, на наш погляд, має забезпечувати повсякденну його роботу та нести відповідальність на загальних підставах, визначених Законом України «Про державну службу». І має бути позбавлений права приймати рішення щодо кадрових призначень.

Окрім того, враховуючи значення та обсяг роботи, покладеної в судах на канцелярії, підняти статус старших секретарів (начальників відділів діловодства та обліку звернень громадян) і в подальшому іменувати їх так: «Заступник керівника апарату, завідувач (начальник) канцелярії» (саме так цей важливий підрозділ суду іменується в чинному законодавстві про судоустрій). Посади нинішніх заступників керівників апарату скасувати, а звільнені в такий спосіб штатні одиниці повернути у ті підрозділи, за рахунок яких свого часу були введені нинішні посади заступників керівників апарату, або передати у ті підрозділи, які працюють з найбільшим навантаженням (доцільно – до канцелярій).

      У даних пропозиціях ми виходимо також ще й з того, що  не так давно голови судів одноосібно (єдиноначально) і небезуспішно здійснювали організаційне керівництво діяльністю судів. При цьому у штатах переважної більшості судів не було заступників голів, керівників апаратів та їх заступників, консультантів з кадрової роботи, консультантів та спеціалістів з інших галузей організаційного забезпечення діяльності судів. Тепер суди в штатному відношенні забезпечені майже достатньо. А тому для голови суду, якщо він ефективно використає наявний штатний персонал, одноосібне (єдиноначальне) організаційне керівництво діяльністю суду не буде надто обтяжливим обов’язком.

                                                                        Записав Володимир Драюк