Анатолій Мартинюк та Ремус Гергележиу: «Її величності Феміді ми служили вірою та правдою!»

       7.02.2014 р.        

 Анатолій Мартинюк та Ремус Гергележиу: «Її  величності Феміді ми служили вірою та правдою!»

У ці дні герої цієї публікації із Хотинського місцевого (районного) суду продовжують приймати вітання з нагоди досить поважних ювілеїв – 65-річчя від дня народження…

       Здавалося б, зовсім недавно випускник юридичного факультету Львівського університету ім.  І. Франка  Анатолій Мартинюк розпочав трудову діяльність в адвокатурі, не так давно вже в якості народного судді розглянув першу кримінальну справу. Та з тих пір промайнуло  довгих-предовгих 38 років…

     - І я ніколи не жалкував, що обрав саме цей професійний фах, що пов’язав свою долю із судочинством, - ділиться спогадами Анатолій Омелянович. – Звичайно ж, легкою та прозаїчною роботу судді не назвеш – постійні фізичні та емоційно-психологічні навантаження, адже доводиться розглядати силу-силенну цивільних та адміністративних матеріалів. І за кожним із документів – людська доля, порушення та, звичайно ж, відновлення конституційних прав чи свобод того чи іншого учасника процесу. А які інколи стресові навантаження переносиш при розгляді окремих кримінальних справ, коли, для прикладу, молодий чоловік у ході суперечки ножем вдарив рідну матір, яка колись подарувала йому життя, тільки за те, що вона відмовилась виділити йому рештки пенсії для придбання спиртного. Важко збагнути й поведінку сивочолого чоловіка, який на старості літ вдався до підлості – викрав малодітну доньку свого ж знайомого і змушував її займатись жебракуванням. І все ж, окрім недоспаних ночей та  нервових потрясінь, робота судді приносить і задоволення. Перш за все, від того, що допомагаєш людям силою закону відновити порушені їхні права, що критично та принципово, у відповідності до чинних правових актів оцінюєш протиправні дії вбивці та ґвалтівника, грабіжника та хулігана, що своєю діяльністю утверджуєш торжество Закону та Справедливості!   

        - У вітчизняному судочинстві  я всього 37 років та 9 місяців, - підтримує розмову Ремус Федорович. – І за цей час теж сотні разів доводилося зустрічатись з тими, хто прагнув жити результатами чужої праці, хто при з’ясуванні відносин із рідними чи земляками брався за ніж чи сокиру, за камінь чи вогнепальну зброю. Не раз доводилося у залі суду вислуховувати зізнання й тих, хто намагався свої особисті трагедії «втопити» у пляшці хмільного, хто заради хвилинного «блаженства» споживав смертоносну наркотичну «отруту». І в той же час радів, що хоча б у залі засідання до фігурантів «доходило», що їх поведінка суперечить не лише Закону, але й нормам християнської етики, що за кожне порушення чинного законодавства рано чи пізно наступає відповідальність, що досить часто за «гріхи» кримінального характеру доводиться «розплачуватись» власною волею.

     На правах ветерана судочинства та керівника-посадовця, який практично двадцять років очолював місцевий суд,  кілька слів хотів би сказати і про матеріально-технічне забезпечення районної ланки судової гілки влади. Звичайно ж, колишнє та теперішнє постачання навіть важко й порівнювати.    

        Пригадується, що на початку свого головування більшу частину трудового дня мені доводилось думати, як і чим відремонтувати дах приміщення чи коридори, де взяти шліфовану дошку, щоб виготовити інформаційний стенд, де роздобути папір, конверти та інші поштові атрибути. Зараз же у голови районного суду цих проблем не виникає, адже і ДСА України, і його місцеве Територіальне управління всі ці питання взяли на себе. А  що вже говорити про переваги комп’ютеризації та інформатизації. Колись же ми всі документи готували від руки та множили їх на друкарських машинках, ресурси яких  були вже давним-давно відпрацьовані. Але то були інші часи, різні підходи держави до судової влади. Та, очевидно, і це ми мали пройти, щоб зараз працювати у нових комфортабельних  умовах, на сучасній офісній техніці і турбуватись лише про якість нашої суддівської діяльності.

          Але б коли мені особисто доводилося б, як і в молоді роки, обирати подальший життєвий шлях, я б знову обрав юриспруденцію, в якій зайшов себе, своє покрикання, свою долю…

           P. S. Колектив  ТУ ДСА України у Чернівецькій області щиро вітає Анатолія Омеляновича та Ремуса Федоровича з їх поважними ювілеями, дякує за плідну працю на ниві судочинства та зичить їм міцного здоров’я та довголіття, спокійного пенсійного життя! Хай Ваші домівки повняться добром та благополуччям, а Ваш життєвий та професійний досвід стануть для молодих суддів та працівників апарату судів яскравим прикладом самовідданості, порядності та вірності її величності Феміді!!!