Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Сучасні представники правничої професії Буковини напевне не раз задумувалися над питанням: як працювали і розвивали юриспруденцію в Чернівцях їх колеги скажімо століття тому. І в пошуках відповіді звертаємося до окремих аспектів роботи правників в Чернівцях австрійської епохи, що знаходимо в працях історика Раймунда Фрідріха Кайндля. Так після того як Буковина потрапила під владу Австрії, у Чернівцях на перших порах залишалися на своїх посадах «шолтуз» і «пигарі» (управлінські посади), а в селах, що належали до міста – «двірники». Тільки вони знали обстановку і без них навряд чи можна було продовжувати управління.
Але успадкована з молдавських часів структура управління жодним чином не відповідала австрійським умовам. Вже у 1775 році запропоновано створити у містах магістрати, що мали складатися з міського судді, нотаріуса, шістьох сенаторів, ринкового судді та певного числа муніципальних службовців. Також висловлювалися пропозиції про створення міських магістратів з бургомістра і чотирьох членів міської ради, які також б мали як суд першої інстанції вирішувати дрібні міські справи. За цими пропозиціями розпочалася реорганізація і 1871 року у Чернівцях та Садагурі запроваджено «свого роду службовців магістрату з німецьких, грецьких та молдавських осіб». У цей же період почалося створення магістратів, а з них під головуванням окружних директорів утворювали поліційні комісії, котрі мали в містах «встановити необхідний порядок». Проте міське начальство мало різнилося від міського начальства молдавських часів.
Австрійське правління працювало над подальшим розвитком міського управління. Зокрема правитель краю Енценберг наголошував у листах, що «справи магістрату та поліції неможливо вести без вправного синдика і водночас писаря». Тому він ініцюював найняти на роботу юриста, який би розумівся трохи на праві та поліційній справі. Він міг би бути для жителів міста і за адвоката. Проте складність полягала в оплаті праці такого службовця. Тому тут же висловлено пропозицію відкрити «міський шинок», а його прибуток використовувати для оплати синдика. Однак, вказано, що йому треба було заборонити займатися складанням письмових клопотань для приватних осіб, щоб він не занедбав своїх службових обов’язків. Як бачимо вже в ті часи існували обмежені для службовців, які виклалені і нині в нормативних актах.
У місті 1783 року ще не було обізнаних з правом службовців, так як і не було фонду для покриття видатків для оплати їх роботи. Оскільки доходи від «міського шинку» теж не були надійними, тому правитель краю звернувся до Надвірної військової ради про встановлення оплати магістратському персоналу. В документах про встановлення оплати можна знайти такі існуючі та той період посади: міський суддя, засідателі ради, міський писар, судові службовці, синдик, поліційний наглядач, нічні сторожі. На той час в Чернівцях при магістраті існувала «поліційна комісія». Всі представники і службовці міста перебували в найтіснішій залежності від цісарських органів влади. Чернівецький директоріат повинен був вести нагляд за господарськими та політичними справами міста.
Цікавими також є згадки про посади чиновників в магістраті вже у 1807 році: поряд з головою потрібно було взяти на службу одного секретаря, одного міського касира, двох канцеляристів, одного ведучого поземельної книги. Ревізор поліції, капрал поліції та шість поліціянтів, інші службовці залишалися на своїх місцях, посада синдика була ліквідована. Відомо, що заповнення вакансії ведучого поземельної книги міста відбулося лише після 1810 року.
Хоча в період коли Чернівці були австрійським містом (з 1774 року) розвивалися прототипи сучасних земельно – кадастрових управлінь. Заснування кадастрового відділу почалося ще в часи військової адміністрації. У містах дистриктні аудиторіати вже вели так звані «протоколи контрактів» і «книги облігацій», що були свого роду поземельними книгами. Дистрикні суди продовжували вести ці протоколи і пізніше.
Після того як 1782 року були визначені межі міста Чернівців, а 1784 року аудитор лейтенант Гарсані провів тимчасовий перепис окремих приватних володінь, комісія на чолі з ротмістром Пітцеллі зробила досконалий опис всього нерухомого майна. Правниками того періоду прийнято новий протокол, що мав стати основою для поземельної книги, і одночасно зроблено план міста Чернівці, на якому було чітко нанесено кожну земельну ділянку та її номер. Це було започатковано ще 1786 року, але сама робота проведена 1787 року. Цікавою є сама процедура її проведення. Так, зокрема комісія викликала власників будинків і земельних ділянок згідно з номерами ділянок, а також їхніх сусідів, а вони повинні були підтвердити свою власність посвідками купівлі, грамотами про отримання спадщини, актами про наділ землі тощо. Їхні покази та документи старанно заносилися до протоколу разом із точним описом меж кожної ділянки, а сам протокол підписували власники, сусіди та посланці. Крім того всі отримували документ на право власності.
Цей розмежувальний протокол Пітцеллі разом зі всіма додатками та планом містить надзвичайно багатий та цінний матеріал про місто кінця молдавського – початку австрійського володіння. Цим було закладено надійну основу чернівецької кадастрової книги, але поки її склали остаточно, минув ще довгий час. Спочатку у 1788 році було заведено протокол, до якого дистрикт ний суд вписував всі документи про купівлю землі і таке інше. А міський суд вів «Поземельну книгу Чернівецького міського суду», що містила копії документів про передачу земель міським судом та про придбання землі у 1791-1796 роках.
Буковинську крайову табулу було організовано при Чернівецькому дистриктному суді. Після певної підготовки цей суд нарешті почав складати міську земельну книгу. Вже з 1795-96 років місто мало «Чернівецьку книгу земельних ділянок».
У 1810 році за розпорядженням у міських судах громад Буковини повинні були заведені книги документів, куди б сторони могли б записувати свої договори та інші документи. У міських судах Чернівців, Серету та Сучави треба було для цього відкрити посади «ведучих поземельних книг». Такому «ведучому» платили в Чернівцях з міської каси, а сама книга зберігалася в громадському суді, а після відкриття будинку магістрату - в ньому.
Для забезпечення земельно – княжих інтересів та прав, для нагляду за виконанням прийнятих законів, а ще для представництва земельно – княжих міст у судових спорах та селян у процесах проти поміщиків було запроваджено фіскальну службу. Цікавими є згадки, що 1808 року вийшов циркуляр, щоб ті міста, які мали власні судові установи, у судових процесах не виставляли претензії до їх представництва фіскальними службами, а щоб їх представляли синдики (так називали юридичних консультантів) магістрату або найняті адвокати. Проте на той час в Чернівцях не було «впорядкованого магістрату» та «штатних синдиків», а в крайовому суді не було досвідчених адвокатів. Тому за губернським розпорядженням від 23 жовтня 1812 року чернівецькому фіскальному органу доручено взяти на себе представництво міста у судових процесах. Ситуація змінилася аж у 1833 році – постанови 1812 року втратили чинність, бо Чернівці мали справжній магістрат на чолі з досвідченим бургомістром та двома досвідченими засідателями і саме вони представляли місто в судових спорах. У той же час зберігали свою чинність розпорядження від 1808 і 1828 років, за якими місто у всіх процесах, де воно виступає як позивач чи відповідач, мало отримати повноваження в окружного управління, за винятком подання скарг.
Навіть з такого короткого епізодичного історичного огляду можна зробити висновок про постійне удосконалення і значний розвиток правничих та управлінських професій у Чернівцях часів австрійського періоду.
Територіальне управління Державної судової
адміністрації України в Чернівецькій області
в Чернівецькій області