Проблему охорони судів та підтримання в них громадського порядку необхідно вирішувати

Проблему охорони судів та

підтримання в них громадського

порядку необхідно вирішувати

Свого часу питання вдосконалення охорони судів та підтримання в них громадського порядку вже порушувалось як в системі органів суддівського самоврядування, так і в засобах масової інформації. Не стояли осторонь обговорення цієї проблеми і органи Державної судової адміністрації України. Так в нашій публікації під назвою «Судова міліція: чи насправді вона судова?» (див. Вісник Державної судової адміністрації України, 2008, №4) ми висловили своє бачення того, наскільки ефективно працює судова міліція і чи дійсно вона служить інтересам належного функціонування судової влади в Україні. Зроблені нами висновки носили суто критичний характер відносно судової міліції і вони (висновки) мали під собою реальне підгрунтя.

Закон від 7 лютого 2002 року «Про судоустрій України» (ч.1ст.133) чітко визначав завдання судової міліції. Це – підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорона приміщень суду, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу. Зі змісту цієї правової норми випливало, що це виключний, тобто повний і остаточний перелік завдань, що покладаються на судову міліцію і вона (правова норма) розширеному трактуванню не підлягає. Одночасно законодавець (див. ч.2 ст.133 зазначеного закону) встановив, що повноваження судової міліції та порядок її діяльності мають визначатись спеціальним законом. Однак за 8 років дії закону «Про судоустрій України» (з 2002 по 2010 роки) спеціальний закон, який би визначав повноваження та порядок діяльності судової міліції, так і не був прийнятий. Його відсутність привела до того, що МВС України без погодження з Верховним Судом, Радою суддів, Державною судовою адміністрацією України врегулювало діяльність судової міліції самостійно, видавши Положення про спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон» (наказ від 19 листопада 2003 р. №1390). Поклавши цим положенням виконання функцій, зазначених в ч.1 ст.133 Закону «Про судоустрій України» на спецпідрозділ «Грифон», МВС України, разом з цим, доручило цьому підрозділу і виконання цілого ряду інших функцій, не пов’язаних із забезпеченням безпеки в судах.

Не збалансованими є штати спецпідрозділів «Грифон»: в нашій області третину його складу займає адмінперсонал. І лише дві третини займають ті особи, які безпосередньо залучаються до охорони приміщень судів та підтримання громадського порядку під час розгляду судових справ (міліціонери). Та й ті зосереджені переважно в 2-3-х судах обласного центру. В судах, що діють в сільській місцевості, особового складу судової міліції явно не вистачає (виставляється, як правило, лише один пост в складі одного міліціонера і лише в робочий час). Цілком зрозуміло, що ефективно протидіяти проявам неповаги до суду, порушенням громадського порядку та ще й одночасно забезпечувати пропускний режим в суді наряд міліції в такому мізерному складі не в змозі. Та й за своїми фізичними даними працівники судової міліції протидіяти порушникам не можуть, оскільки, на відміну від співробітників інших спецпідрозділів міліції, вони спеціальну підготовку в навчальних закладах системи МВС не проходять (навчаються за програмами загального характеру).

Перебуваючи в структурі МВС, спецпідрозділи судової міліції повністю підпорядковані місцевим керівникам цього міністерства, які примушують їх виконувати й іншу роботу, не пов’язану із забезпеченням порядку в судах (участь в загально-міліцейських заходах профілактичного та оперативного характеру тощо).

Наявний оперативний склад спецпідрозділів міліції «Грифон» якщо і виконує свої функції за допомогою специфічних засобів, то робить це також в загальних інтересах місцевих органів внутрішніх справ, повністю підпорядкований їх оперативним службам. В усякому разі нам невідомі факти, щоб міліція за допомогою оперативних засобів відвернула (попередила) злочинні посягання, особливо з тяжкими наслідками, на представників судової влади.

Знаючи про все це, ні суди, ні органи Державної судової адміністрації України впливати на роботу судової міліції не можуть. Цей вплив може виражатися хіба що критичними зауваженнями на адресу спецпідрозділу міліції на спільних нарадах. Однак він малоефективний. Скоріше навпаки: міліція більше і ефективніше може впливати на суди та місцеві органи ДСА шляхом систематичних (чергових і позачергових) обстежень приміщень судів на предмет виявлення недоліків в їх технічному укріпленні і надсилання погроз зняти охорону, припинити доставлення осіб, що перебувають під вартою, в судові засідання.

Актуальною на цю тему була і залишається публікація, вміщена в газеті «Закон і Бізнес» за 13-19 вересня 2008 року під назвою «На варті безладдя. Від охорони в обителях Феміди захисту не чекають». В ній мова йшла про те, що Державна судова адміністрація України та її місцеві органи фактично впливати на організацію роботи судової міліції не можуть.

В зв’язку з цим ми висловили переконання про доцільність перепідпорядкування судової міліції Державній судовій адміністрації України.

Тоді ж, у 2008 році, кілька критичних матеріалів щодо діяльності судової міліції було розміщено і на інформаційних сайтах, в тому числі висновок Рахункової палати за результатами аудиту ефективності використання бюджетних коштів, що виділяються на виконання заходів з питань підтримання громадського порядку в судах, припинення проявів неповаги до суду, охорони приміщень судів, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу. У висновку відзначалося, що в Україні зросла кількість посягань на життя, здоров’я та майно суддів з метою впливу на хід розгляду справ, поширюються випадки викрадення судових справ, комп’ютерів, руйнації приміщень, посягань на життя і здоров’я учасників судового процесу. Власне, така ситуація зберігається до цього часу, якихось змін на краще в роботі судової міліції не спостерігається. Закону, який врегулював би її повноваження та порядок діяльності, як не було, так і нема. Та й такий термін, як судова міліція, із законодавства взагалі зникло: в нинішньому законі «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року такого терміну вже немає. Тут законодавець (ст.154) абстрагується від терміну «судова міліція» і вживає більш загальне словосполучення – «спеціалізовані підрозділи Міністерства внутрішніх справ України».

У тому ж таки 2008 році питання доцільності перепідпорядкування судової міліції Державній судовій адміністрації України обговорювалось спільно на рівні керівників МВС та ДСА. З боку МВС було висловлено думку про недоцільність такого перепорядкування, а з боку ДСА – про неготовність до прийняття під свою руку такої кількості міліції.

Враховуючи думку керівників обох зазначених центральних відомств (зверху все-таки видніше), ми, разом з цим, приходимо до висновку, що в даному питанні необхідно все-таки приймати кардинальні рішення, спрямовані на реальне вирішення багаторічної проблеми.

В зарубіжних країнах ці питання вирішуються спеціальними службами, які носять різні назви. В Сполучених Штатах Америки функції по охороні судів, забезпеченню безпеки приміщень судів і суддів, учасників судового процесу, забезпечення порядку в залах судових засіданнях покладено на так звану Маршальську службу. В Росії та Франції ці функції виконує Служба судових приставів. То чи не доцільно було би в системі органів судової влади України на базі служби судових розпорядників та за рахунок коштів, що виділяються на утримання судової міліції утворити службу судової охорони, яка безпосередньо була б підпорядкована адміністрації відповідних судів під загальним керівництвом Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь? Базою для внормування діяльності такої служби міг би послужити Закон України «Про охоронну діяльність» із врахуванням того, що це буде не приватна структура з надання послуг з охорони власності та громадян, а відомча державна служба, яка утримується за рахунок коштів державного бюджету і здійснює функції по забезпеченню діяльності однієї з гілок державної влади – судової. До функцій цієї служби віднести:

-охорону приміщень судів;

-забезпечення в судах пропускної системи;

-підтримання громадського порядку в судах;

-сприяння організації судових процесів, припинення проявів неповаги до суду.

Для забезпечення виконання зазначених функцій ця служба на законодавчому рівні має бути наділена відповідним обсягом повноважень, а при виконанні службових обов’язків носити присвоєний їй формений одяг, користуватися у випадках, передбачених чинним законодавством, спеціальними засобами, перелік яких встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2013 р. №97 «Про затвердження переліку спеціальних засобів, придбання, зберігання та використання яких здійснюється об’єктами охоронної діяльності». Зрозуміло, що всі особи, які входитимуть до складу цієї служби, повинні мати відповідну юридичну підготовку в межах наданих повноважень та необхідні фізичні дані для виконання покладених на них функцій. Цілком зрозуміло, що за своїми можливостями судова охорона зможе протидіяти не надто гострим і небезпечним проявам порушення громадського порядку в судах. В таких випадках без допомоги міліції не обійтись. Та й нині судова міліція в таких випадках далеко не завжди справляється лише своїми силами і засобами і звертається по допомогу до інших міліцейних підрозділів.

Щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу, то ці функції відповідно до законів «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та «Про судоустрій і статус суддів» і надалі повинні залишатись в компетенції органів внутрішніх справ.

Яку назву носитиме охоронна служба в разі її створення в системі судової влади – «Служба судових приставів», «Судова охорона» чи якусь іншу – значення не матиме. Важливо одне: вона не залежатиме від начальників і системи організації роботи в якомусь іншому державному відомстві, а працюватиме виключно в інтересах судової влади, на її безпеку.

Для укомплектування такої служби необхідно набрати людей серйозних, фізично здорових, гарантувати їм відповідний рівень матеріального забезпечення, а це можливо лише при умові вирішення матеріальних і соціально-побутових проблем забезпечення працівників судового апарату в цілому.

Виносячи на обговорення пропозиції щодо вдосконалення практики забезпечення безпеки суддів та підтримання в них громадського порядку, ми не претендуємо на визначення нашого погляду в зазначенному питанні як беззаперечного. Ми готові сприйняти й інші думки щодо вирішення позначеної нами проблеми, спрямовані на її успішне вирішення.

Юрій Гончарук,

начальник територіального

управління в Чернівецькій

області, заслужений юрист

України.