… Найкращим способом залишатися в формі – бути щасливою!!!

                                                                          Жанна Потаковська

Напередодні професійного свята Дня юриста, ми вирішили поспілкуватися з справжнім професіоналом своєї справи, з людиною, до думки якої прислуховуються не лише правознавці (судді, працівники апаратів судів, адвокати), а й ще фахівці фінансового сектору, які займаються веденням бухгалтерської справи.

Від діяльності даної людини залежить ведення фактично всіх фінансових операцій, що стосується матеріально-технічного забезпечення місцевих загальних судів Чернівецької області. Правильність здійснення фінансового обліку, нарахування заробітної плати, виплати винагород присяжним та перекладачам, своєчасна сплата податків та комунальних платежів і це лише маленький перелік того кола робіт та обов’язків, що доводиться вирішувати та виконувати щодня.

Поряд з переліченими службовими заслугами, вона ще гарна жінка, любляча дружина і чудова мама, яка виховує донечку та сина.  Вона стверджує,  що найкращим способом залишатися в формі – бути щасливою. Щаслива жінка завжди сяє зсередини, не зважаючи на погоду, пору року чи життєві  труднощі.

 Отож, сьогодні поговоримо з начальником відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності та управління об'єктами державного майна територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області – Потаковською Жанною Дмитрівною.

Жанна Дмитрівна, 1976 року народження, освіта вища економічна, у               1993 році вступила до бухгалтерської школи на спеціальність «бухгалтер-претензіоніст» (нині це Буковинський університет), у 2001 році закінчила Буковинський фінансово-економічний інститут.

Розпочала бухгалтерську діяльність в березні 1999 року на посаді спеціаліста 1-ї категорії Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

У територіальному управлінні Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області Потаковська Ж.Д. працює з самого початку його створення, тобто з грудня 2002 року. За період роботи в управлінні займала посади головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності, обліку та звітності,  завідувача сектору планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності, а з 2016 року по даний час займає посаду начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності та управління об’єктами державного майна.

За сумлінне виконання службових обов’язків, високий професіоналізм та  проявлені ініціативи неодноразово була представлена до нагородження державними відзнаками.

Жанно Дмитрівно, враховуючи Ваші кар’єрні здобутки, цікаво було б дізнатися, що стало поштовхом у виборі майбутньої професії?

Ще в шкільні роки, коли тільки розпочали вивчати математику, далі геометрію, а пізніше й хімію, я зрозуміла, що точні науки мені цікаві. Проведення різних розрахунків, співставлення математичних теорем та формул, за допомогою яких відкривалися відповіді на всі запитання, які містилися в практичних вправах, було для мене захоплюючим заняттями з якими я, доволі легко справлялася. Ще тоді, я для себе зрозуміла, що нічого не буває неможливого, будь яка складана вправа чи ситуація може виявитися простою, аніж вона здається, просто для цього потрібно знайти потрібну формулу її вирішення.

Звичайно, таке захоплення до точних наук та цифр, в певній мірі і зорієнтувало мене у виборі майбутньої спеціальності, а згодом, як бачите й професії. Але тоді, в шкільні роки, це були звичайно лише мрії….

         Окрім любові до точних наук, можливо ще якісь фактори стали причиною вибору спеціальності?

         Можу сказати, що підштовхнула мене до вибору моя подруга. Саме вона, розповіла про можливості вступу до школи фінансистів і тим самим відкрила новий горизонт, який мене звичайно зацікавив. Дякуючи їй, я спробувала свої сили та вступила до школи бухлатерської справи, де була обрана спеціальність бухгалтер-претензіоніст. Це фахівець, який повинен володіти не лише знаннями бухгалтерського обліку та фінансового контролю, а й ще вміти складати договори, вести претензійну роботу та розуміти організацію юридичної роботи на підприємстві. Звичайно, для молодої людини, яка прагне отримати нові знання, вибір такої спеціальності, де поєднуються навики, як фінансиста так і юриста було новим випробуванням, які я із задоволенням прийняла.  

         І в принципі я не помилилась з вибором. До теперішнього часу, я використовую у роботі ті знання та навички, які я здобула під час навчання. І цьому завдячую перш за все своїм викладачам.

         Перехід від навчання у вищих вузах до виконання вже конкретних службових обов’язків був важким? Чи вдалося одразу адаптуватися?

         Застосовувати здобуті знання на практиці – стало для мене новим викликом. Так, звичайно, спочатку було важко. Для мене, насамперед, було важко не тому, що я не володіла достатніми теоретичними знаннями, чи не орієнтувалась у процесах введення бухгалтерської справи, зовсім ні. Відповідальність, ось фактор який я відчула, коли розпочала свою трудову діяльність. Причому відповідальність, це не лише, як юридична складова, відповідальність, як форма взаємовідносин, не підвести свого керівника своїх колег, людей з якими ти працюєш, тощо. 

         Це фактор, який стимулював мене розвиватися, більше читати, більше вчитися новому, пізнавати нові методи і способи введення бухгалтерії. Я розуміла, що якщо цього не робити, то ніколи не стану для керівника надійною та фаховою людиною, яка знає та може справлятися з різними складностями роботи, бути порадником та прикладом для моїх колег, тощо. Тому, саморозвиток це завжди актуально, і цей процес, на мою думку, не повинен припинятися.  

         Цікаво було б дізнатися про Ваші перші враження від роботи у новоствореному органі, мова йде, як Ви зрозуміли, про територіальне управління Державної судової адміністрації в Чернівецькій області?

         Той період становлення територіального управління залишився у моїх спогадах на довго, кожен з нас відчував фонтан емоцій від роботи. А чому? Уявіть собі, новий державний орган створений, але без виділення йому належного приміщення, без матеріальної бази, і практично без колективу, адже на той період він лише формувався. І це при тому, що вже потрібно реально показувати результат і починати виконувати свої повноваження по забезпеченню місцевих судів - вже зараз, ніхто не давав часу на адаптацію.

         Звичайно то був шок, і я, зізнаюсь чесно, засумнівалась чи вдасться мені справитись з поставленими на мене обов’язками. Були і сльози радості були і сльози не від радості. Не знаю як би далі складалася моя робота в територіальному управлінні, якби не було Юрія Георгійовича Гончарука, начальника територіального управління.

Справді, коли вже руки опускалися, сил немає, Юрій Георгійович завжди знав як підібрати вірні слова підтримки, як підбадьорити, як підняти настрій. Але найголовніше він завжди відчував ситуацію, бачив наперед її розвиток і тим самим міг завжди дати влучні та дієві поради чи рекомендації.

         Він став для мене справжньою опорою, прикладом, як слід вирішувати справи та контролювати хід їх розвитку. Я рівнялася тоді на нього, як і зараз рівняється на нього наш сьогоднішній колектив.

         Як Ви пережили той перехідний період становлення територіального управління?

         Думаю, що як кожне військо не може бути сильним без свого полководця, чи як кожна команда не може добре грати без свого капітана, так і колектив не буде дієвим без справжнього керівника. І нам дійсно, повезло, що управління очолив грамотний, вольовий та сильний духом керівник.

         Звичайно у той період становлення було багато витрачено нервових клітин, фізичних сил, ми працювали практично цілодобово, адже були випадки, що залишалися на роботі ночувати, не було ні вихідних ні повноцінних відпусток. Тому що час такий був, потрібно було одразу включатися у роботу. Потрібно було одразу вирішувати тисячу складних питань, а це виплати суддівської винагороди суддям, заробітної плати працівникам апаратів судів, пошук приміщень для судів, а також вивільнення їх від сторонніх організацій, проведення ремонтів та реконструкцій будівель все це робилося нами практично з «нуля».

         Але я вважаю, що ми з цим впорались, хоча, якщо бути об’єктивнішою то  оцінку повинні дати самі судді та працівники апаратів судів в інтересах яких ми працюємо.

         І зараз, коли я дивлюся на наших колег із Служби судової охорони, я щиро за них радію. Тому що, на відмінну від Служби охорони, у нас не було такої підтримки від держави у період нашого створення. У нас не було ні такої матеріальної-технічної бази, не було ні автотранспорту ні приміщення, де б ми могли відповідним чином працювати. Тому, я радію, що держава переглянула свої підходи до новостворених організацій та надає їм повну підтримку для успішної роботи. Цим треба пишатися, це потрібно шанувати.   

Що, на вашу думку, найголовніше у роботі бухгалтера?

У будь-якій роботі треба любити те, що робиш, не думати, що ти йдеш на роботу, щоб лише відпрацювати трудові години, а навпаки - працювати у своє задоволення, вносити у трудовий процес нові та цікаві для колег підходи. Бухгалтерія – така річ, яку треба щиро любити. В протилежному випадку – в тебе ніколи не зійдеться баланс, ти ніколи не знайдеш похибку у звіті. Від цього треба отримувати задоволення. Це неймовірні емоції, коли по закінченню місяця чи кварталу в тебе сходяться всі фінансові показники.

 Чи можна назвати роботу головного бухгалтера стресовою?

Напевно, будь-яка робота є стресовою, але коли ти будеш нервуватися - нічого не вийде. Коли, розпочала свою роботу в територіальному управлінні Державної судової адміністрації в Чернівецькій області – не було людини, яка б «по поличках» все пояснила і показала. Тому все проходилося дізнаватися самій. Було не просто, а інколи дуже важко. Але з кожним кроком ти вчишся новому, з кожним кроком ти почуваєш себе більш впевненішою.  Я вважаю, що криком нікого не візьмеш і толку не буде – це однозначно. Людей завжди треба розуміти, тому я не використовую слово «підлеглі», бо вони працюють зі мною. Не було б їхньої роботи – і моєї не було би видно.  Кожна справа має робитися спільно, в колективі, і з максимальною довірою. Усі ми нервуємо. Наприклад, уявіть собі, якщо вчасно не нарахувати заробітної плати суддям та працівникам апаратів судів, чи щось не дорахувати… Це дуже велика відповідальність. Робота дійсно важка, але понервувати можна лише  по дорозі до дому, а вдома – ти усміхнена і спокійно займаєшся домашніми справами.

Ваша професія вимагає чимало часу та неабиякої відповідальності. Чи вдається вам зберігати баланс між роботою й особистим часом?

Коли ти приходиш додому, ти – мама і тобі потрібно допомогти доньці та синові з уроками, дізнатися про їх справи, вислухати їх, ти – дружина, якій хочеться приділити увагу чоловікові, підтримати  його, допомогти…. і т.д. Але життя саме таке: не варто чимось жертвувати, треба просто мати велике бажання все поєднувати і встигати. На початку своєї трудової діяльності мені було дуже важко, але час робить свою справу і тепер я навіть не розумію, коли хтось каже, що на роботі нудно. Навпаки класно, коли ти реально зайнята і займаєшся тим, що любиш.

Ваша робота пов’язана з фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням всіх місцевих загальних судів Чернівецької області. Як бухгалтеру вдається слідкувати за усім і нести величезну відповідальність? Який секрет вашого успіху?

- Впевнена, що для більшості людей все знати і за всім слідкувати більше приносить складностей та проблем, аніж радості. Але не для бухгалтера. Тут справа в тому, що я не працюю одна, зі мною працює сильна команда із людей, які доповнюють один одного і є дійсно спеціалістами своєї справи. Усі ми, як маленька сім’я, «один за всіх і всі за одного», ми доповнюємо та допомагаємо один одному. Це колектив однодумців. Усі ми робимо одну справу. Ми навчилися розуміти один одного, так працювати легше.

Як на мене, найважливіше - підібрати людей, які будуть добре знати і любити свою роботу та бути на своєму місці. Тому, я вважаю, що секрет успіху – команда і вміння вирішувати питання спільно.

            Як ви проводите вільний час?

            Іноді мені здається, що вільного часу у мене немає. По крайній мірі, мені його не вистачає. Навіть у вихідні постійно знаходяться якісь справи. Але чоловік намагається організувати вільний час так, щоб було весело: ми їдемо до друзів, на природу. Ми удвох закохані у красу гір, тому вишукуємо можливості туди навідуватися частіше, щоб відчути їхню дивовижну магію. Він взагалі веде дуже активний спосіб життя і мені сидіти не дає.

            У вас є мрія?

            Мрія? Мабуть, є. Хочу, щоб у всіх все було добре! (посміхається).

За розмову подякував

Мирослав шевчук