Гендерна рівність в юриспруденції через призму утвердження гарантованих конституційних прав та свобод

Гендерна рівність в юриспруденції є безперечно одним із вагомих досягнень у сфері закріплення конституційних прав громадян. Нині здається дивним той факт, що жінки не могли на рівні з чоловіками займатися юридичною практикою і виборювали це право для себе протягом тривалого періоду в історії. Безумовно, пройшли часи, коли юриспруденція була виключно чоловічим заняттям, хоча шлях до цього був непростим. В нелегкій справі служінню Феміді з метою постійного утвердження та захисту гарантованих Конституцією  прав та свобод людини і громадянина щоденно докладає зусиль також і прекрасна половина представників юридичної професії.

Цікаво нині пригадати тернистий та буремний шлях жінок у юриспруденції, їх місце в історії та не менш вамогі сучасні досягнення їх послідовниць. Історії відомі випадки, коли юристи-чоловіки навіть принципово зривали судові засідання, відмовляючись мати справу із захисником-жінкою. Зокрема мова йде про Флейшиц К.А., першу в Російській імперії жінку-адвоката, яка взяла участь лише в одному засіданні, яке фактично зірвав невдоволений опонентом прокурор, і яку, зрештою, виключили з адвокатури через її… нездатність носити фрак. Нині співвідношення чоловіків та жінок, які отримують юридичну освіту, в середньому становить 1:1, навіть з невеликою перевагою жінок. Проте, загалом, у більшості юридичних компаній керуючі позиції все ж таки займають чоловіки. Про що це може свідчити? Невже жінка чимось поступається чоловікові у професійних здібностях як юриста або як керівника? В жодному разі – ні!  У сучасному світі мало кого здивує адвокат у витонченій сукні або суддя у традиційній мантії та з елегантним макіяжем. Жінки давно й успішно підкорюють найпрестижніші вершини юриспруденції. Яка ж на сьогодні роль прекрасної статі в юридичному світі? Перш, ніж відповісти на це питання, звернемося до історії.

З царюванням патріархату у Стародавньому Світі, середньовіччі та в наступні роки суддівські функції здійснювалися виключно чоловіками. Жінки ж були від них повністю відсторонені, втім, як і від інших владних інструментів. Лише у другій половині XIX століття ситуація почала змінюватися.

Починаючи з XIX століття, в Україні та зарубіжних країнах робота жінок в юридичній сфері була винятком. Так як їх прирівнювали до неповнолітніх та обмежено дієздатних, то існуюче на той час законодавство зарубіжних країн ґрунтувалося на засадах дискримінації жінок. Тому набувати та відчужувати майно, бути в суді позивачем чи відповідачем по справі жінки мали право тільки з дозволу чоловіка. При цьому жінки навіть не намагалися щось змінити.

Ідея про “жіночу адвокатуру” з’явилася в 1869 році в Північній Америці. Першою жінкою США, яку було допущено до юридичної практики стала Арабелла Менсфілд зі штату Айова. На той момент у штаті Айова, де і відбулася знакова подія, діяв закон, згідно з яким претендентами на заняття юриспруденцією могли бути тільки білі чоловіки старше 21 року. Але немає нічого неможливого – закон змінили, а штат Айова став першим у США, де жінкам дозволили займатися юридичною практикою.

У США та країнах Західної Європи масовий приплив представниць прекрасної статі в юридичні професії почався у 70-х роках минулого століття. З цього часу кількість представниць прекрасної статі в юриспруденції поступально збільшувалася. Очевидно, що діяльність жінок в адвокатурі Америки вплинула на розвиток жіночої адвокатури в країнах Західної Європи.

У 1873 в Англії вперше жінка поступила на юридичний факультет, а у 1777 році в Італії вперше жінка здобула юридичну освіту. Перші жінки адвокати з’явилися у ХIX столітті. У 1945 році у в Англії та Естонії були вперше призначені жінки судді.

Що ж стосується українських жінок-адвокатів, їх історія діяльності розпочалася не з Литовських статутів. Згідно з ними, адвокатами могли бути тільки повнолітні чоловіки з високими розумовими і фізичними задатками. Але жінок, яким були притаманні вище зазначені вимоги, до захисту все-таки не допускали. Вони мали можливість бути тільки стороною судового процесу: позивачем або відповідачем. А тільки з 1874 р. жінки Росії та України могли бути приватними повіреними, для цього їм потрібно було отримати дозвіл від судових органів, при яких вони здійснювали свою діяльність. А.Ф. Коні вважав, що жіноча сором’язливість немає нічого спільного з жіночою адвокатурою. Навпаки, він вважав, що жінка-адвокат зможе внести зміни в моральне обличчя адвокатури – підтримати її та зміцнити своєю присутністю. Це сприяло тому, що суспільство зрозуміло необхідність допущення жінок до адвокатури.

Цікавим є той факт, що у 2016 році кількість жінок вперше перевищила кількість чоловіків, які вступили до правничих факультетів у США.

Гендерна рівність в усіх сферах життя країни є одним з найголовніших принципів сталого розвитку будь-якого демократичного суспільства. Наразі в України зміни на краще вже є незворотними, і тенденція на впровадження політики гендерної рівності справді тішить. Так наприклад, всі верховні посади в українському судочинстві, а саме у Вищому антикорупційному суді, Верховному і Конституційному, обіймають та обіймали жінки.

Беззаперечно родинне вогнище, виховання дітей (не кажучи вже про їх народження) лягають, здебільшого, на плечі жінок, що негативно позначається на кар'єрному зростанні та додає чоловікам чимало балів у боротьбі за Юридичний Олімп.

Але при всіх відмінностях, у жодному разі жінка та чоловік у сфері юриспруденції не є суперниками! Навпаки, поєднання чоловічої логіки, чоловічого стратегічного мислення та жіночої інтуїції, жіночої тактики – має наслідком ідеальний робочий тандем, який забезпечує комплексний підхід до вирішення того чи іншого юридичного питання та пошук оптимального варіанта його вирішення.

Головний спеціаліст з забезпечення позовної та договірної роботи ТУ ДСА України в Чернівецькій області                                                             Юлія Борик