МИРОВІ СУДИ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ В РАМКАХ СУДОВОЇ РЕФОРМИ

МИРОВІ СУДИ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ В РАМКАХ СУДОВОЇ РЕФОРМИ

Судова система України неодноразово реформувалася за роки незалежності. Проте в межах проведення змін та нововведень жодного разу не було запроваджено інститут мирових судів, який досить успішно зарекомендував себе на практиці в інших державах. Нині мировий суд під тією чи іншою назвою успішно функціонує в Англії, Ізраїлі, Італії, Швейцарії, США, Канаді та багатьох інших державах світу. В Україні, на превеликий жаль, про мирову юстицію як одну із форм участі народу у здійсненні судочинства, нині навіть не йдеться.

Не викликає сумнівів той факт, що суди існують для того, щоб задовольняти потреби людини. Людина, яка приходить до суду, не є правником і не повинна ним бути, вона приходить не з розкошів чи нудьги і не на екскурсію. Людина шукає справедливості, вона хоче за допомогою державного судового механізму відновити своє порушене право. Як установа, яка надає судові послуги, судова система повинна бути простою та доступною для пересічного громадянина, а судові процедури – простими й зрозумілими навіть не для правників. Проте сьогодні судова влада в Україні не відповідає цим принципам. Водночас варто зазначити також і про перевантаження судів великою кількістю справ.

Одним із варіантів вирішення може стати запровадження в Україні інституту мирових судів. На думку Автеньєвої О.І. створення мирових судів в Україні є однією з ідеї реформування сучасної системи судоустрою. Втім, ця ідея залишається нереалізованою і спрогнозувати, чи буде її втілено, важко. Тим не менш, для того, щоб зрозуміти, наскільки ефективним буде заснування мирових судів в Україні з точки зору збалансування системи судоустрою та розвантаження судів першої інстанції, варто розібратись, які спори мають бути їм підсудні.

Крижанівський В.В. також вважає, що одним із альтернативних способів врегулювання спорів може стати інститут мирових суддів, який вже давно і успішно функціонує у багатьох зарубіжних країнах. Мирові суди там вирішують морально-правові конфлікти і розглядають нескладні (малозначимі) цивільні та кримінальні справи, сприяючи зменшенню навантаження на місцеві суди й підвищенню швидкості та оперативності розгляду справ. Діяльність мирових судів направлена на забезпечення реалізації принципів доступності та справедливості судочинства і є важливим показником демократичності судових системи цих країн.

Родоначальницею мирового суду вважається Англія. Його походження відносять до королівської прокламації 1195 р., за якою у підмогу шерифам стали призначатися наділені адміністративними та поліцейськими функціями "рицарі миру". З відмиранням посади шерифа у XIV ст. "стражі миру", як їх тоді стали називати, набули й судових повноважень. Назва ж "мирові судді" (justice of the pace) з’явилась вперше біля 1327 р. і стала офіційною після 1361 р., коли народилась посада мирового судді у її сучасному значенні. Мирові судді призначалися (і призначаються дотепер) з почесних і таких, що поважали закон, місцевих жителів, часто, за традицією, без юридичної освіти. Посада мирового судді Англії почесна, а отже, неоплачувана. Тому вона вже з початку була розрахована на осіб достатньо заможних. Характерною особливістю англійського мирового суду було і залишається поєднання функцій адміністративних (видача наказів про арешт і виклик до суду, проведення попереднього розгляду про злочин, що переслідується на підставі обвинувального акту) і судових у формі сумарної юрисдикції (розгляд справ без присяжних). Мировий суд Англії протягом свого багатовікового існування заслужив велику довіру народу, користувався та користується в народі великою повагою.

У сучасній Британії мирові судді переважно працюють у магістратських, тобто місцевих судах. Переважна більшість мирових суддів не є професійними юристами, хоча певна їх частина все ж має фах правознавців. Магістратські суди діють на підставі закону про них 1980 р. У Великій Британії діє понад 500 таких судів з понад 24 тис. Мирових суддів, з яких третина – жінки. Ці судді працюють на громадських засадах, але їм компенсують витрати, пов’язані з відрядженнями. Теперішня система магістратських судів, члени яких працюють на громадських засадах, є життєво важливою для ефективного здійснення карного судочинства. Вони розглядають одноособово або колегіально (двоє-троє суддів без присяжних) кримінальні справи та дуже обмежену кількість цивільних справ.

Франція ввела у себе інститут мирових судів під час Великої буржуазної революції у 1790 р., запозичивши його в Англії з тієї підстави, що запровадження судочинства на зразок англійського було одним із завдань революційної філософії. Його становлення щодо порядку зайняття посади мирового судді, складу суду, функцій до наполеонівської кодифікації відбувалося складно. Утвердився цей суд під назвою "суду простої поліції" з прийняттям Кодексу кримінального розслідування (1808 р.) та Кримінального кодексу (1810 р.) Франції у вигляді двох гілок – мера общини і мирового судді. Мирового суддю, на якого покладалися функції судової поліції та судової влади, призначав уряд. Судова функція полягала у розгляді справ про менш тяжкі злочини – порушення (contraventions). А функція судової поліції – у розслідуванні вчинених на підвідомчій йому території більш тяжких злочинів (délits), підсудних вищестоящому суду (суду виправної поліції).

Первісно мирова юстиція була спрямована на влагодження конфліктів та вирішення спорів мирним шляхом. Втім, поступово мирові суди як явище набули нового значення, в обіг також увійшли такі терміни, як інститут мирових суддів і мирова юстиція, що мають тлумачитись дещо по-різному. Інститут мирових суддів включає в себе норми, що визначають статус і компетенцію мирових суддів, їх місце у судовій системі, порядок призначення (обрання) та інші питання організаційного характеру щодо діяльності мирових суддів

Узагальнюючи наукові пропозиції щодо віднесення тих чи інших категорій спорів до підвідомчості мирових судів, найпоширенішою позицією є передача до неї нескладних цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Такий підхід є надто узагальненим і вимагає деталізації. Починаючи із цивільних справ, що можуть бути передані до розгляду у мирових судах, то такими можуть бути нескладні справи з невеликою ціною позову; окремі категорії цивільних спорів, наприклад, майнові спори між подружжям; спори щодо добросусідства тощо.

Стосовно віднесення до підвідомчості кримінальних справ за статтями із певними санкціями, то така практика існує у зарубіжних країнах. Наприклад, у Туреччині кримінальні мирові суди розглядають справи про злочини, що стосуються тюремного ув’язнення до двох років включно і судових штрафів, а також за запитом прокурора виносять рішення про застосування запобіжних заходів під час стадії розслідування. В Ізраїлі мировий суд уповноважений розглядати кримінальні справи, що передбачають покарання до семи років позбавлення волі. Втім, на нашу думку, все ж таки в основу розмежування підвідомчості мають бути закладені критерії тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а не санкцій, передбачених за їх вчинення.

Щодо можливості використання даного досвіду в Україні, то на думку Крижанівського В.В. у нормах чинного законодавства має бути чітко прописана процедура здійснення правосуддя мировими судами, положення якої повинна узгоджуватися як між собою так і з іншими нормативними актами. Невизначеність юридичного статусу залишається суттєвою перешкодою для впровадження інституту мирових судів в Україні.

Автеньєва О.І. висловлює позицію, що єдиним критерієм віднесення цивільних справ до підвідомчості мирових судів має слугувати ціна позову (для спорів майнового характеру). Щодо спорів немайнового характеру можна було б передбачити право позивача обирати мировий суд чи місцевий окружний суд на власний розсуд. Корисним також було б передбачити право позивачів за позовами майнового характеру, що перевищують встановлений мінімум, але не досягають певної суми, також обирати мировий суд чи місцевий окружний на власний розсуд. Наприклад, якщо спори, скажімо, на суму до 5 тис. грн розглядаються в імперативному порядку у мирових судах, то спори на суму від 5 до 10 тис. можуть розглядатись як в мирових, так і в окружних судах за вибором позивача.

Отже позитивний досвід функціонування інституту мирових судів свідчить на користь ідеї створення цього інституту і в нашій державі. Інститут мирових судів може внести свіжий струмінь в українську судову систему, виступивши за певних умов противагою до старого пострадянського суду, а його запровадження стало б прогресивним явищем у сфері правосуддя та сприяло її демократизації.

Дослідження теорії мирової юстиції, відтворення цілісної картини її історичної еволюції, вивчення і узагальнення зарубіжного досвіду можуть бути корисними у процесі вибору оптимальної моделі мирового суду, яку слід впроваджувати в Україні, та розробки і подальшого вдосконалення законодавчої бази, направленої на регламентацію організації і функціонування мирових судів.

Беззаперечно створення окремого інституту мирових судів сприятиме розбудові громадянського суспільства, реалізації принципу змагальності, а також вельми вірогідно зменшить навантаження на суди загальної юрисдикції. Запровадження інституту мирових судів стане продовженням української судової реформи та піднесе практику відправлення правосуддя на якісно новий рівень.

Головний спеціаліст з забезпечення договірної та позовної роботи ТУ ДСА України в Чернівецькій області  

Юлія Борик